На пенсійному обрії знову жевріє надія на запровадження в Україні накопичувальної пенсійної системи. У законопроекті №4608 (зареєстрований у парламенті 6 травня цього року), ініціатором якого є Кабінет Міністрів, запропоновано її введення з 1 липня 2017 року. Раніше це планували зробити 1 січня 2017-го, що було анонсовано законопроектом № 2767, відкликаним у зв’язку з відставкою попереднього уряду.
Хоча вважається, що у нас діє трирівнева система пенсійного забезпечення, насправді фактично в країні існують тільки два рівні: перший солідарний і третій добровільний накопичувальний (недержавні пенсійні фонди, де українці можуть накопичувати «додаткову» пенсію, працюють із 2004 року). Запровадження другого обов’язкового накопичувального рівня гальмується з різних причин з 2007 року. Одна з них — вимога бездефіцитності бюджету Пенсійного фонду України для його запровадження, що, на думку експертів, — популістський лозунг. Попередні уряди часто ставили собі стратегічне завдання ввести накопичувальну пенсійну систему, але, на жаль, переймалися тактичним латанням бюджетних дір.
 Формуємо «довгі» гроші
«У деякі роки Україна витрачала до 18% ВВП на виплати пенсій із першого солідарного рівня пенсійної системи, тоді як у розвинених країнах ця цифра становить 6—8% завдяки додатковим накопичувальним виплатам з другого обов’язкового і третього добровільного накопичувальних рівнів пенсійної системи. Завдяки накопичувальній пенсійній системі громадянин, доки працює, має змогу відкласти собі додаткову до державної пенсію, яку отримує у старості не від держави», — каже президент інвестиційної групи «Універ» Тарас Козак.
Торік показник виплат держпенсій із солідарного рівня пенсійної системи досяг 13% ВВП, або 265 мільярдів гривень. Цього року очікують, що цей показник становитиме 12% ВВП. «Це великий відсоток коштів солідарної системи ВВП, що не дає змоги знизити податки і розвиватися економіці», — пояснює Тарас Козак.
У світовій практиці накопичувальні системи сприяють меншій залежності пенсіонерів від держави, формуванню величезних обсягів коштів, які інвестують у розвиток економіки, стабілізують її й роблять незалежною від міжнародних фінансових потоків, створюючи додаткові блага та виробничі потужності. Тому цей законопроект спрямований на розвантаження солідарної системи, яка нині тріщить по всіх швах.
Передбачається, що з 1 липня наступного року розмір страхового внеску громадянина у другому накопичувальному обов’язковому рівні становитиме 2% і щорічно збільшуватиметься на відсоток до досягнення 2020-го 5%. За деякими оцінками, якщо накопичувальну систему буде запроваджено, то у другій половині 2017 року на 13 мільйонів працюючих в Україні отримаємо 5—10 мільярдів гривень.

Цей законопроект   стосується пенсій для людей з важкими та шкідливими умовами праці. 
Загалом експерти оцінюють документ позитивно. Серед його плюсів — відмова від спроб обмежити віковий ценз участі в Накопичувальному фонді громадян, які працюють, і право відмови від участі в ньому тих, кому до пенсійного віку залишилося менш як 10 років. Плюс документа — й норма про те, що накопичувальні пенсійні кошти є власністю людини, а не держави.
Позитивними аналітики вважають і новели стосовно запровадження професійних накопичувальних пенсій (професійних пенсійних програм). Україна переходить до єдиних принципів нарахування пенсій і вдосконалення солідарної системи, звільняючи її від невластивих виплат, зокрема пов’язаних із фінансуванням пенсій, призначених на пільгових умовах і за вислугу років. Це стосуватиметься осіб, які мають право на достроковий вихід на пенсію (працівники за списками №1 і №2, які працюють на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, працівники освіти, охорони здоров’я та соцзабезпечення, артисти, держслужбовці тощо).
«Позитивом є те, що нарешті чітко визначено організаційну форму Накопичувального фонду як фінансової установи, а не аморфного набору записів у системі обліку ПФУ», — зазначає головуючий ради Української асоціації інвестиційного бізнесу Дмитро Леонов.
Згідно зі статтею 78 законопроекту, Накопичувальний фонд ПФУ створює як неприбуткову організацію (непідприємницьке товариство), виключним видом діяльності якої є діяльність у накопичувальній системі пенсійного страхування. Ще один позитивний момент — надання доступу до другого рівня недержавним пенсійним фондам поряд з Накопичувальним.
«Усі активи другого рівня будуть сконцентровані в межах Накопичувального фонду. Щоб завоювати довіру населення і отримати частину коштів накопичувальної системи, недержавним пенсійним фондам доведеться доводити свої переваги в конкурентній боротьбі з державним Накопичувальним фондом, активами якого також управлятимуть приватні компанії з управління активами. Успіх реформи та її сприйняття суспільством багато в чому залежатиме від професіоналізму компаній, відповідальних за інвестування його активів», — вважаєдиректор КУА—АПФ «Тройка Діалог Україна» Юлія Кудряшова.
Головне — заслін від зловживань
Однак законопроект містить не лише прогресивні новели, а й бюрократично-консервативні підходи. Наприклад до Накопичувального фонду експерти ставляться з осторогою.
«Законопроект залишає такого монстра, як державний Накопичувальний фонд, тоді як слід орієнтуватися на відмову від участі держави в накопичувальній системі. Держава повинна бути регулятором, контролером, відповідати за те, щоб не було зловживань, але аж ніяк не тримати накопичувальні пенсійні кошти у себе. Тому що є спокуса спрямувати їх на якісь внутрішні потреби, як трапляється нині в деяких країнах, а не працювати в інтересах майбутніх пенсіонерів», — упевнений Тарас Козак.
Квазіпрозора процедура обслуговування Накопичувального фонду «відібраними на конкурсних засадах», зокрема компаніями з управління активами, викликає сумніви у Дмитра Леонова. На оплату їхніх послуг може бути витрачено до 3,5% пенсійних заощаджень громадян, акумульованих в Накопичувальному фонді. З огляду на фактично знищений біржовий ринок корпоративних цінних паперів інвестиційного рівня, вочевидь, інвестиції в нього обмежаться облігаціями внутрішньої державної позики та депозитами в банках, тому наймати для цього високопрофесійні компанії недоцільно.
«Цю функцію може виконувати сама дирекція ПФУ, створивши у себе відповідний підрозділ, який працюватиме не за відсотки від пенсійних накопичень громадян, а за зарплату персоналу», — каже експерт.
Недолік законопроекту — те, що він не прописує додаткових запобіжників для захисту пенсійних коштів на етапі їх перебування у страховій компанії та вимог до таких компаній, в які кошти громадянина з досягненням ним пенсійного віку з другого рівня переводяться для подальшої виплати довічної пенсії. При цьому держгарантії збереження пенсійних внесків фактично розповсюджуються лише на накопичувальний етап, а на страховий — уже ні.
Але громадянам не варто занадто перейматися можливою неефективністю цієї системи, оскільки в разі пов?ної втрати цих коштів їх повністю (навіть з урахуванням офіційної інфляції) відшкодовуватиме держава (вочевидь, з держбюджету). Більшість опитаних «УК» експертів вірять у те, що цей законопроект може бути ухвалено до кінця року. Цьому сприяє погіршення з кожним бюджетним періодом ситуації в системі пенсійного забезпечення. І урядовці це усвідомлюють. 
ПРЯМА МОВА
Маріанна ОНУФРИК, експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень:
— Один із недоліків запропонованої урядом пенсійної реформи — те, що навантаження зі сплати страхового внеску до накопичувальної системи лягає на роботодавця, що знову піднімає відсоток відрахувань через 1,5 року після істотного зниження ставки єдиного соціального внеску. Тому сплату страхового внеску на накопичувальний рівень варто покласти на самого працівника, що стане додатковим стимулом для детінізації зарплати та з психологічної точки зору — зростанням усвідомлення людиною відповідальності за власне життя на пенсії. Крім того, уряд не вніс законопроектів щодо внесення змін до ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» і щодо страхового внеску до накопичувальної системи, тому це питання залишається не до кінця опрацьованим.