Національний реєстр
судових рішень
#Адміністративні
справи →
РІВНЕНСЬКИЙ
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
24 квітня
2015 року 11 год. 10 хв. Справа № 817/1120/15 м. Рівне
Рівненський
окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді
Недашківської К.М., суддів Борискіна С.А. та Жуковської Л.А., за участю:
секретаря судового засідання Морозюк О.В.; позивача - ОСОБА_1 (паспорт серії
НОМЕР_1, виданий 13 січня 1999 року); представника позивача - ОСОБА_2 (договір
від 17 квітня 2015 року); представника відповідача - Черпака М.Л. (довіреність
від 09 грудня 2014 року); розглянув у відкритому судовому засіданні
адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби
України про визнання протиправними дій, скасування рішення, і зобов'язання
вчинити певні дії.
До
Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі
іменується - позивач) до Державної виконавчої служби України (далі іменується -
відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії та рішення
відповідача по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини
№1270/12 від 18.07.2013 по справі «ОСОБА_6 та інші проти України» стосовно позивача
щодо невиконання рішення національного суду; скасувати постанову про закінчення
виконавчого провадження ВП №39414954 від 06.04.2015 по примусовому виконанню
рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі
«ОСОБА_6 та інші проти України»; зобов'язати відповідача виконати рішення
Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі «ОСОБА_6 та
інші проти України» у повному обсязі.
Заявлені
позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою старшого державного виконавця відділу
примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 16.08.2013
відкрито виконавче провадження №39414954 по примусовому виконанню рішення
Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_6 та інші проти України» від
18.07.2013 №1270/12. В межах примусового виконання рішення суду, частина вимог
рішення була виконана, а саме: стягнуто на користь позивача суму виплати у
розмірі 2000 Євро, конвертовані в національну валюту за курсом на день
здійснення платежу. Однак, як зазначає позивач, рішення національного суду про
виплату йому пенсії у розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України «Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи», не виконується. Постановою від 06.04.2015 ВП №39414954 виконавче
провадження закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49, статті 50
Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає, що спірна постанова
та дії відповідача щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини у
справі «ОСОБА_6 та інші проти України» від 18.07.2013 №1270/12 у повному
обсязі, є протиправними, оскільки підстав для закінчення виконавчого
провадження не існувало.
Ухвалою
судді від 20.04.2015 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено
підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове
засідання, призначене на 24.04.2015, прибув позивач та його представник,
підтримали заявлені позовні вимоги, та просили суд задовольнити їх у повному
обсязі.
До суду
також прибув представник відповідача, заперечив проти позову, та вказав, що
16.08.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень
ДВС України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з
виконання рішення № 1270/12 від 18.07.2013 Європейського суду з прав людини по
справі «ОСОБА_6 та інші проти України», якою зобов'язано боржника - державу
Україна, протягом трьох місяців виконати рішення національного суду, ухваленого
на користь заявника, яке залишається не виконаним та сплатити 2000 євро, як
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацію судових
витрат. Стаття 2 Закону передбачає, що примусове виконання рішень в Україні
покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів
Міністерства юстиції України. Поряд з цим, пунктом 9 частини 2 статті 17 Закону
України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають виконанню
державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з
урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини». Виконання рішень
Європейського суду з прав людини передбачає виплату стягувачеві відшкодування
та вжиття додаткових заходів індивідуального та загального характеру.
Відповідач також зазначає, що державний виконавець не є особою, яка може
відновити попередній стан стягувана за рішенням Європейського суду з прав
людини, оскільки не наділений визначеними законодавством механізмами, які
можуть призвести до відновлення порушених прав позивача. За таких умов,
виконання рішення національних судів про зобов'язання Управління Пенсійного
фонду України в м. Рівне, як частини Рішення Європейського суду з прав людини,
не входить до компетенції відділу примусового виконання рішень Державної
виконавчої служби України. Державна виконавча служба України, з метою вжиття
заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Європейського суду з
прав людини, в тому числі шляхом виконання рішення національного суду, наділена
вичерпним переліком повноважень, а саме щодо здійснення постійного контролю за
станом його виконання та повідомлення Секретаріату Урядового уповноваженого у
справах Європейського суду з прав людини про хід виконання останнього. При
цьому, відповідач зазначає, що чинне законодавство, в тому числі Закон України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини», не покладає на Державну виконавчу службу України повноваження щодо
безпосереднього виконання нею або відділом примусового виконання рішень, який
входить до структури останньої, рішень національних судів. Крім того,
повноваження щодо вжиття заходів з примусового виконання рішень національного
суду немайнового характеру, в межах виконання рішення Європейського суду з прав
людини, в разі неможливості їх виконання без зміни способу і порядку виконання
рішення суду, покладені на державного виконавця органу державної виконавчої
служби, на виконанні в якого перебувало таке рішення національного суду.
Державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження,
оскільки в ході виконання вищевказаного рішення Суду перераховано на користь
стягувача платіжним дорученням Міністерства юстиції України №4544 від
07.11.2014 суму у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро), та платіжним
дорученням Міністерства юстиції України № 1910 від 01.07.2014, перерахована
пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у
розмірі 75,48 грн. Крім цього, на виконання доручення Державної виконавчої
служби України №15-2-119/16/3.1 від 09.02.2015, Головне територіальне
управління юстиції у Рівненській області повідомило, що на виконанні у відділі
примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Рівненській області перебував
виконавчий лист Рівненського міського суду №2а-1550 від 22.02.2011 про
зобов'язання УПФУ в м.Рівне зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію в
розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну
здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з дня звернення з
02.11.2010, а також зробити перерахунок пенсії за вказаний період (з
02.11.2010), у зв'язку з підвищенням розміру прожиткового мінімуму для осіб,
які втратили працездатність. 29.03.2011 винесено постанову про відкриття
виконавчого провадження та 25.06.2011, у відповідності до пункту 8 частини 1
статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про
закінчення виконавчого провадження (фактичне виконання в повному обсязі рішення
суду). Відповідач зазначає, що відповідно до Порядку забезпечення
представництва України під час розгляду справ у Європейському суді з прав
людини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004
№553, відповідальним за забезпечення представництва Україні у Європейському
суді з прав людини є Міністерство юстиції України в особі Урядового уповноваженого
у справах Європейського суду з прав людини. Згідно з рішенням Європейського
суду з прав людини «Войтенко проти України», виконання рішення про стягнення
коштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б такі
витрати були попередньо передбачені у законі про державний бюджет. Причина
невиконання судового рішення про стягнення коштів з державної установи полягає
саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які б забезпечували
виконання цього рішення, а не у бездіяльності органу ДВС. До аналогічного
висновку прийшов Європейський суд у справі і «Ромашов проти України». Зокрема,
Суд зазначив, що виконання у відношенні державного органу може бути здійснене
лише в тому випадку, якщо державою передбачені та визначені асигнування на
відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних
законодавчих заходів. Факти справи свідчать про те, що протягом періоду, що
розглядається, виконанню відповідного судового рішення перешкоджала саме
відсутність законодавчих заходів, а не неналежне виконання своїх обов'язків
державними виконавцями. Також, згідно з рішенням Європейського суду «Козачек
проти України», встановлено, що в українському законодавстві ні суди, ні
виконавча служба не мають права скасувати закони або зобов'язувати державу
вносити зміни в закон про бюджет. Таким чином, рішенням міжнародної судової
установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено відсутність
бездіяльності органу державної виконавчої служби при виконанні рішень про
стягнення коштів з бюджетної установи за відсутності відповідних бюджетних
асигнувань. Відповідно до рішення у справі за заявою №43331/12 «Великода проти
України», в якому Європейським судом, як міжнародною судовою установою,
юрисдикція якої визнана Україною, вважається правомірним по вказаній категорії
справ (стосовно пенсіонерів-ліквідаторів Чорнобильської АЕС), що обов'язок
Уряду стосовно забезпечення виконання рішень національних судів, за якими
стягувачами є і учасники ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи закінчився
щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано
до пенсії та відповідне судове рішення (рішення національного суду) не може
бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Також, Європейським судом
вказано на те, що зміни та доповнення внесені 14.06.2011 до Закону України «Про
Державний бюджет на 2011 рік», відповідно до яких розмір пенсії за статтями 50
та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначається Кабінетом Міністрів України
відповідають вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу та не
порушують положень Конвенції.
Посилаючись
на наведені вище мотиви та доводи, відповідач просить суд відмовити позивачу у
задоволенні заявлених позовних вимог повністю.
На підставі
частини 3 статті 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення
проголошені у судовому засіданні 24.04.2015.
Відповідно
до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких
ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72
цього Кодексу.
В
адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності
суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого
рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує
проти адміністративного позову.
Суд при
вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності
усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності
сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і
відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши
матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають
юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у
справі докази у їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
Постановою
Рівненського міського суду від 21.02.2011 (справа №2-а-1550/2011)
адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.
Рівне Рівненської області задоволено повністю: визнано протиправними рішення та
дії пенсійного органу щодо відмови у перерахунку пенсії та додаткової
щомісячної пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю; зобов'язано Управління
Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області здійснити перерахунок
та виплатити позивачу пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та
додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії
за віком з дня звернення з 02.11.2010, а також здійснити перерахунок пенсії за
вказаний період (з 02.11.2010) у зв'язку з підвищенням розміру прожиткового
мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постановою
Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2011, прийнятою за
наслідками розгляду апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м.
Рівне Рівненської області, останню було задоволено частково: скасовано
постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 21.02.2011 в
частині визнання протиправним рішення, дій Управління Пенсійного фонду України
в м. Рівне Рівненської області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1;
зобов'язано відповідача зробити перерахунок, виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі
6 мінімальних пенсій за віком з дня звернення з 02 листопада 2010 року, а також
зробити перерахунок пенсії за вказаний період (з 02 листопада 2010 року) у
зв'язку з підвищенням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили
працездатність та прийняти в цій частині нову постанову; визнано протиправними
дії управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області щодо
відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію, визначену Законом України «Про статус
і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи» згідно поданої ним заяви з 02.11.2010; зобов'язано управління
Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області перевести ОСОБА_1 на
пенсію, визначену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» згідно поданої ним заяви від
02.11.2010 та проводити її виплату у розмірі, передбаченому статтею 54 цього
Закону; в решті постанову суду залишено без змін.
Рішенням
Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших
заяв) у справі «ОСОБА_6 та інші проти України» одноголосно постановлено, що
були порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції; постановлено (а)
протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних
судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити
2000 (дві тисячі) Євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є
відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових
витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть
нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день
здійснення платежу; b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до
остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple
interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального
банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові
пункти.
ОСОБА_1
зазначений в переліку Додатку №3 до рішення Суду (порядковий номер 205)
(прийняті заяви).
За
результатами розгляду заяви позивача від 15.08.2013 про відкриття виконавчого
провадження по виконанню Рішення Європейського суду з прав людини від
18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «ОСОБА_6 та інші проти
України», старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень
Державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого
провадження №39414954 від 16.08.2013 по виконанню рішення Європейського суду з прав
людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «ОСОБА_6 та
інші проти України».
Даним
рішенням, окрім визначення основного предмета зобов'язання, постановлено
боржнику - Державі, добровільно виконати рішення Європейського суду з прав
людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «ОСОБА_6 та
інші проти України» у строк, встановлений Законом України від 21.04.1999
№606-XIV «Про виконавче провадження» (далі іменується - Закон України №606-XIV)
та Законом України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі іменується -
Закон України №3477-IV).
Відповідно
до платіжного доручення від 07.11.2013 №4544 на рахунок позивача здійснено
перерахування коштів у розмірі 21608 грн. 28 коп. (призначення платежу:
еквівалент 2000 Євро на 07.11.2013 Рішення Європейського суду з прав людини
№1270/12 від 18.07.2013). Згідно платіжного доручення від 01.07.2014 №1910
позивачу перераховано пеню у розмірі 75 грн. 48 коп., за несвоєчасне виконання
рішення щодо стягнення суми відшкодування у розмірі 2000 Євро.
Судом
встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява
№1270/12 та 249 інших заяв) у справі «ОСОБА_6 та інші проти України» виконано в
частині сплати на користь позивача суми відшкодування у розмірі 2000 Євро
(матеріальна та моральна шкода, а також компенсація судових витрат, що мали
бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та
конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу). Даний
факт не заперечується жодною із сторін по справі.
Натомість,
позивач зазначає, що рішення національного суду про виплату йому пенсії у
розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,
відповідачем не виконано.
Так,
головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної
виконавчої служби України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження
від 06.04.2015 ВП №39414954, щодо виконання рішення Європейського суду з прав
людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «ОСОБА_6 та
інші проти України».
Перевіривши
юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних
повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам частини 3
статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,
чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з
метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх
обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо
(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед
законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з
дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для
прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це
рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.
Зі змісту
спірної постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015
вбачається, що вона винесена на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 та статті
50 Закону України №606-XIV.
За приписами
пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України №606-XIV, виконавче провадження
підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі
рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно
до статті 50 Закону України №606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження
(крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної
виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого
провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття
запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або
витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення
виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його
видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті
державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться
інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене
виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених
цим Законом.
У даному
випадку, стаття 49 Закону України №606-XIV визначає вичерпний перелік підстав
для закінчення виконавчого провадження, а норми статті 50 регулюють питання
наслідків завершення виконавчого провадження.
Спірна
постанова містить посилання на те, що рішення суду виконано фактично у повному
обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу
(позивачу) та сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення. Також, зазначено,
що згідно даних з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавче
провадження по виконанню рішення Житомирського апеляційного адміністративного
суду від 06.06.2011 №2-а-1550/11 закінчено на підставі пункту 8 частини 1
статті 49 Закону України №606-XIV.
Також,
спірна постанова містить посилання на додаткову підставу закінчення виконавчого
провадження: «Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з
прав людини від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський
суд у своїй ухвалі у справі «Великода проти України», у якій заявниця
скаржилась на невиконання рішення, яким Управління Пенсійного фонду України
було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати пенсію з 01.12.2008,
визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов
висновку «що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у
законодавство, яке регулювало пенсійні витрати заявниці, було внесено зміни.
Відповідно обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше
1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії
заявниці»».
Тобто,
обґрунтовуючи свою правову позицію щодо наявності підстав для закінчення
виконавчого провадження, відповідач посилався на дві обставини: фактичне виконання
рішення національного суду, та висновки Європейського суду з прав людини по
справі «Великода проти України».
Щодо такої
підстави для закінчення виконавчого провадження, як наявність правових
висновків Європейського суду з прав людини по справі «Великода проти України»,
суд зазначає, що вичерпний імперативний перелік підстав для закінчення
виконавчого провадження, наведений у статті 49 Закону України №606-XIV, не
передбачає можливості розширеного або ж суб'єктивного тлумачення державним
виконавцем таких норм. Натомість, висновки рішення Європейського суду з прав
людини по справі «Великода проти України», яке відповідно до статті 17 Закону
України №3477-IV є джерелом права, можуть бути застосовані при вирішенні спору
по суті щодо правовідносин, які є аналогічними за своє суттю з описаними у
такому рішенні, та стосуються визначення порушення певної статті Конвенції.
Тобто, наявність рішення Європейського суду з прав людини за іншою справою, де
містяться відповідні правові висновки та узагальнення, саме по собі не може
являтись підставою для закінчення виконавчого провадження.
Щодо
посилання відповідача на наявність фактичного виконання рішення національного
суду в частині перерахунку та виплати пенсії, суд зазначає, що рішення не
виконано у повному обсязі.
Так,
відповідач посилається на отримання ним інформації про повне виконання рішення
національного суду в частині перерахунку та виплати пенсії, що підтверджується
постановою про закінчення виконавчого провадження від 06.06.2011 №2-а-1550/11,
на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України №606-XIV. Разом з тим,
відповідач вказує на те, що у зв'язку з внесенням змін до законодавства, що
регулює питання виплати пенсій по даній категорії пенсіонерів, такі виплати
повинні були здійснюватись лише до 01.11.2011.
З даного
приводу позивач пояснив, що до червня місяця 2011 року він отримував належну
пенсію відповідно до приписів рішення національного суду, проте після винесення
постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.06.2011 такі виплати припинились.
На
переконання суду, такі дії та рішення відповідача є протиправними з огляду на
наступне.
Виконавче
провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання
рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових
осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень
судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах
повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими
актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також
рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Закон
України №606-XIV регулює правовідносини в сфері примусового виконання рішень
судів та інших органів (посадових осіб).
Відповідно
до статті 17 Закону України №606-XIV, підлягають виконанню державною виконавчою
службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей,
передбачених Законом України №3477-IV.
Частиною 1
статті 6 Закону України №606-XIV встановлено, що державний виконавець
зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не
допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і
юридичних осіб.
Відповідно
до статті 11 Закону України №606-XIV, державний виконавець здійснює заходи,
необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в
документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб
та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Водночас,
порядок виконання рішення за яким боржник зобов'язаний вчинити певні дії або
утриматись від їх вчинення передбачений статтею 75 Закону України №606-XIV.
Державний
виконавець, як посадова особа, на яку покладено обов'язок примусового виконання
рішення суду, зобов'язаний, згідно вимог Закону України №606-XIV, вчинити дії,
визначені цим Законом, спрямовані на фактичне виконання рішення суду боржником.
Варто також
зазначити, що Закон України №606-XIV передбачає застосування заходів примусового
виконання рішення до боржника у випадку невиконання ним рішення суду без
поважних причин. Однак, припинення виплати пенсії в подальшому, вже після
закінчення виконавчого провадження, не узгоджується з фактом повного виконання
рішення національного суду.
Суд
зазначає, що Державна виконавча служба України, з метою вжиття заходів
індивідуального характеру, передбачених у рішенні Європейського суду з прав
людини, в тому числі шляхом виконання рішення національного суду, наділена
переліком повноважень, а саме щодо здійснення постійного контролю за станом
його виконання та повідомлення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах
Європейського суду з прав людини про хід виконання останнього.
З матеріалів
справи вбачається, що відповідачем не здійснено належного контролю за станом
виконання рішення національного суду відносно позивача, у повному обсязі.
Європейським
судом з прав людини було надано правову оцінку факту припинення виплати пенсії
з липня та листопада 2011 року.
Так, у
рішенні вказано «Стосовно заяви №41016/12 Уряд надав документи, які
підтверджують, що виплату частини боргу за рішенням суду було здійснено до
листопада 2011 року; стосовно заяви №52222/12 надані документи свідчать, що
заборгованість за рішенням суду була частково сплачена до липня 2011 року. У
заяві №41356/12 підтвердження виконання рішення було відсутнє. Таким чином,
Уряду не вдалося довести той факт, що виплата була проведена в повному обсязі».
«20. Щодо низки заяв Уряд стверджував про відсутність порушень прав заявників.
Він зазначив, що Закон України від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до
Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та Постанова Кабінету
Міністрів України від 6 липня 2011 року «Про встановлення деяких розмірів
виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» зменшили суми, що
виділяються з державного бюджету на виконання судових рішень про сплату
соціальних виплат заявникам і що права заявників на ці виплати були відповідно
зменшені. Він вважав, що скарги заявників були неприйнятними як явно
необґрунтовані».
«21. Суд
зазначає, ще рішення, про які йдеться, були остаточними і підлягали виконанню,
але не виконувалися державними органами протягом тривалого періоду часу, за що
вони залишаються відповідальними. У подібній справі Судом було встановлено, що
нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію
(див. рішення від 11 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України»
(Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11, пункт 14). Більш
того, Суд нагадує про свою усталену практику, згідно з якою нездатність держави
виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може
слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року
у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine) заява № 18966/02, пункт
55). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо прийнятності скарг заявників, і
зазначає, що вищезгадані скарги не є явно необгрунтованими відповідно до
підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що ці скарги не
є неприйнятими з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані
прийнятими.
22. Беручи
до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня
2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich
Ivanov), заява № 40450/04 пп. 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що було
порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до
Конвенції у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь
заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки
заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони
могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням».
З матеріалів
справи вбачається, що виплати позивачу належного розміру пенсії бути припинені
вже у червні 2011 року, тобто навіть до листопада 2011 року.
Факт сплати
позивачу коштів (компенсації у розмірі 2000 Євро), зазначених в рішенні
Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12 є доведеним, однак не
є підтвердженням виконання рішення національного суду в частині перерахунку та
виплати позивачу належного розміру пенсії, а тому суд дійшов висновку про
наявність бездіяльності з боку Державної виконавчої служби України по
примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від
18.07.2013 року в частині виконання рішення національних судів у повному
обсязі.
Щодо
позовної вимоги про зобов'язання відповідача виконати рішення Європейського
суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі «ОСОБА_6 та інші проти
України» у повному обсязі, суд зазначає наступне.
Відповідно
до попереднього висновку суду про протиправність дій та спірного рішення
виконавчого органу, та встановлення того факту, що рішення Європейського суду з
прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «ОСОБА_6
та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду щодо
перерахунку пенсії позивачу, не виконано у повному обсязі, суд дійшов висновку
про необхідність задоволення такої позовної вимоги.
Так,
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі
«ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04)
констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6
Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх
цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на
суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах
провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від
21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v.
the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового
провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції.
Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не
теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише
право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно
було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла
особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено
остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було
б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у
судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не
гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені
(див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia),
заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії»
(Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
В даному
випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача виконати
рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі
«ОСОБА_6 та інші проти України» у повному обсязі, є дотриманням судом гарантій
на те, що спір буде остаточно вирішений.
За приписами
статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.
Таким чином,
суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та визнав їх
такими, що підлягають задоволенню.
Питання щодо
розподілу судових витрат не підлягає вирішенню судом, оскільки відповідно до
пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від
08.07.2011, позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись
статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства
України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний
позов - задовольнити повністю.
Визнати
протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо невиконання
рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18 липня 2013 року
відносно ОСОБА_1, в частині виконання рішень національних судів у повному
обсязі.
Визнати
протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу
примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про закінчення
виконавчого провадження ВП №39414954 від 06 квітня 2015 року по примусовому
виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18 липня 2013
року по справі «ОСОБА_6 та інші проти України».
Зобов'язати
Державну виконавчу службу України виконати рішення Європейського суду з прав
людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі «ОСОБА_6 та інші проти України» у
повному обсязі.
Постанова
суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного
судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання
апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було
подано.
Постанова
може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного
адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд шляхом
подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, складеної у повному
обсязі, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які
беруть участь у справі.
Копія
апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду
апеляційної інстанції.
Головуючий
суддя К.М. Недашківська
Судді С.А.
Борискін
Л.А.
Жуковська
Комментариев нет:
Отправить комментарий