среда, 30 марта 2016 г.

Чи є в Україні для інваліда ЧАЕС, ліквідатора Чорнобильської катастрофи захист від свавілля влади?

Бургас И.Х.































2016 рік став знаменним для деяких категорій українських пенсіонерів. Так тільки за останні два місяці Київський апеляційний суд двічі заслуховував резонансні справи – 04 лютого 2016 року колегія суддів у складі: головуючого судді Лашевича В.М., суддів Беця О.В., Глиняного (справа № 11-cc/796/422/2016) В.П., Присяжнюка О.Б., Сокуренка Д.М. досить оперативно захистила права простого українського пенсіонера Миколи Азарова, у якого на отримувану ним з лютого 2008 року пенсію в 17252,84 гривень прокуратура наложила арешт, та 28 березня 2016 року Апеляційний суд у складі: головуючого – судді Ключковича В.Ю., суддів Борисюк Л.П., Петрика І.Й., відмінила рішення Оболонського районного суду м. Києва в відношенні ліквідатора Чорнобильської катастрофи в квітні – травні 1986 року Гайдака Віктора Васильовича, в відношенні якого суд першої інстанції вирішив, що Пенсійний фонд України порушує конституційні права, не виплачуючи йому пенсію, яку присудив цей же апеляційний суд в жовтні 2012 року (справа № 756/1516/16-а).
Я читав обидва судових рішення – в мене текли сльози, коли я читав пекучі слова на захист Миколи Азарова – це й єдине джерело існування для старої людини, й глибокий суддівський аналіз справи. Для себе я довідався дивну річ – коли в 2011 році цей рядовий український пенсіонер на посаді Прем’єр-міністра України забирав в ліквідаторів пенсії 6,8 мінімальних пенсій, він сам, крім окладу міністра, отримував державну пенсію в 20 мінімальних пенсій за віком, але, головне – судді його захистили, стали горою за нього.
І друга справа – Оболонський районний суд м. Києва вирішив, що не виконуючий рішення того ж апеляційного суду, винесене в жовтні 2012 року, Управління Пенсійного фонду України порушило конституційні права ліквідатора ЧАЕС, інваліда 2 групи Віктора Гайдака. І ось апеляційний суд на 6 сторінках доводить, що інвалід ЧАЕС – це не людина, тому в нього не може бути ніяких конституційних прав – тут і величні слова про держбюджет, і про цілу низку постанов того ж Миколи Азарова, які були прийняті в 2011 році і ще багато чого, що досить тяжко зрозуміти – ну повірте, я, правозахисник з багатолітньою практикою, так і не зрозумів, яке відношення до зупинення виконання остаточного рішення суду, прийнятого в жовтні 2012 року мають постанови 2011 року?
Але головне, констатувавши, що Віктор Гайдак рахує свої конституційні права порушеними, навіть процитувавши ту ж статтю 22 Конституції України, апеляційний суд більше ні слова не присвятив головній позовній вимозі – визнати дії УПФ антиконституційними. Ос це вже страшно – бо суд апеляційної інстанції або рахує, що в Україні зовсім не діє Конституція України, або відмовляє в конституційному захисті саме ліквідаторам Чорнобильської катастрофи.
Так трапилося, що цей позов, про захист конституційних прав, складали декілька правозахисників, і я в тому числі. Головним питанням було як в Україні взагалі можливо скасувати конституційні права інваліда ЧАЕС на пенсію, визначену остаточним рішенням суду. Була проведена правозахисна експертизі такої можливості і її висновок дуже простий – скасувати або звузити такі права просто неможливо, поки діє Конституція України.
Був розроблений відповідний позов, який обсудили на зборах інвалідів – ліквідаторів, надали цей зразок позову суддям, вислухали їх думки.
Але в кінці-кінців висновок був однозначний – якщо державний орган не виконує остаточне рішення суду, яким вирішений спір про розмір державної пенсії, то він порушує конституційне право інваліда на справедливий суд (стаття 55 Конституції) на обов’язковість виконання рішення суду на всій території України (стаття 124), право на непорушність та невідчужуваність прав (ст.. 21), заборону їх скасування та обмеження (стаття 22) і ще багато інших. Для всіх зацікавлених вкінці розміщаю сам позов, щоб було зрозуміло.
Цей позов вже подано в декілька судів – поки результати складні – більшість суддів відмовляє в відкритті проваджень з 2-х причин – або стверджують, що суд вже вирішив спір остаточним рішенням, тому суду цей спір вже не підсудний, або стверджуючи, що стаття 8 Конституції України, яка надає право при порушенні конституційних прав людини звертатися безпосередньо до суду на підставі Конституції України є факультативною, тому подавати позов потрібно або в цивільний, або адміністративний суд.
Тим більше значення мав апеляційний суд по Віктору Гайдаку – це перше рішення, яке більш-менш чесно пройшло суд першої інстанції – і в провадження було прийнято, і навіть задоволено частково. Хоча суддя і не розуміла, як вона може приймати рішення, якщо спір вже вирішений по суті остаточним рішенням суду. Прийшлося їй, як дитині, пояснювати на пальцях – так, вже існує остаточне рішення суду, але воно не виконується органами державної влади, що додатково порушує ту ж Конституцію України. І відповідно до статті 8, це порушення повинен розглядати суд при новому розгляді.
Бо в 2012 році адміністративний суд визнав порушення прав Віктора Гайдака на законний та справедливий розмір компенсації втрати здоров’я, працездатності під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Зараз же питання, що такі права, визначені остаточним рішенням суду, який їх визнав, вже не можуть бути скасовані або обмежені ВЗАГАЛІ  НІКОЛИ, ПОКИ ДІЄ  КОНСТИТУЦІЯ  УКРАЇНИ!
Скільки часу може не виконувати вимоги десятків статей Конституції України любий орган державної влади – хвилину, годину, день, рік?
Скільки часу можуть дивитися на таке паплюження Конституції України центральні органи державної влади, Президент України – хвилину, годину, день – вік?
Скільки часу може існувати країна, якщо не виконується Конституція України?
Кому така країна, без Конституції, без прав та свобод людини потрібна взагалі?
І останнє, 16 березня 2016 року була створена Ініціативна група з представлення інтересів та захисту конституційних прав людини, в цій групі створено Лабораторію правозахисної експертизи. Я прошу надати висновок по самому позову. А також по беззаконню, свавіллю суддів апеляційної інстанції по справі Віктора Гайдака.
Я думає, що це єдина можливість вільним людям захистити свої конституційні права та свободи.
Наводжу сам позов.
До   Оболонського районного  суду  м. Київа
Заявник:
ХХХХХХХХХХХХХХХХХХ
хххххххххххххххххххххххххх
Представник
заявника:
(за довіреністю)
хххххххххххххххххххххххххх
Порушник прав і свобод:
Управління Пенсійного Фонду України
в хххххххххххххххх

ЗВЕРНЕННЯ ДО  СУДУ  ЗА ЗАХИСТОМ
конституційних прав і свобод людини
(відповідно чАСТИНИ 3 статті 8 Конституції України)

Я, хххххххххх, інвалід ЧАЕС ІІ групи, є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році. Як ліквідатор Чорнобильської катастрофи я маю конституційні права, встановлені нормативними актами українського законодавства.
В зв’язку з систематичним порушенням цих прав Управлінням Пенсійного Фонду України в Богуславському районі Київської області (надалі — УПФ), я в 2010 році звернувся до Богуславського районного суду Київської області, як до адміністративного суду першої  інстанції.
Рішеннями суду від ХХХХХХХ року по справі № хххххх, від ххххххх року № хххххххххх встановлено моє конституційне право за шкоду здоров’ю від дії іонізуючої радіації під час виконання трудових обов’язків під час ліквідації аварії на ЧАЕС отримувати державну пенсію в розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та зобов’язано УПФ в подальшому проводити нарахування та здійснювати виплати пенсій відповідно до змін діючого законодавства. Ці рішення суду набрали законної сили і є остаточними, але УПФ в 2011 році, на підставі Законів України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, «Про Державний бюджет України на 2012 рік», та «Про Державний бюджет України на 2013 рік», «Про Державний бюджет України на 2014 рік», «Про Державний бюджет України на 2015 рік» перестали виконувати рішення суду, рахуючи правовим звуження моїх прав на отримання пенсій в розмірі встановленому остаточним рішенням адміністративного суду.
ХХХХХХХ 2016 року я звернувся до УПФ з заявою, в якій вказував на порушення моїх конституційних прав на отримання пенсій в розмірі встановленому остаточним рішенням адміністративного суду та на фактичне порушення мого конституційного права на справедливий судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України, та конституційного права, передбаченого статтею 124 Конституції України на обов’язковість виконання на всій території України остаточного рішення адміністративного суду.
хххххххххх начальником УПФ мені підготована відповідь, з якої я дізнався, що УПФ не рахує за обов’язкове для органу державної влади виконувати вимоги статей 22 та 58 Конституції України, які забороняють при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод людини і громадянина (ч. 2 статті 22) та надання законам та іншим нормативно-правовим актам зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України). Фактично начальник УПФ, відмовляючись виконувати остаточне рішення адміністративного суду, порушує не тільки встановлені остаточним рішенням адміністративного суду мої конституційні права отримувати державні пенсії за шкоду здоров’ю від дії іонізуючої радіації під час виконання трудових обов’язків при ліквідації аварії на ЧАЕС в розмірі гарантованому державою, але й саме право на суд, без якого держава не може бути визнана ні демократичною, ні соціальною, ні правовою.
Конституційне право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, визначене частиною 2 статті 55 Конституції України, реалізовано в положеннях кодифікаційних актів українського законодавства (Цивільний, Цивільний процесуальний, Адміністративного судочинства, Кримінальний та інші кодекси України) з урахуванням конституційних гарантій, встановлених статтею 1 Конституції України, згідно якої Україна є демократичною, соціальною та правовою державою.
Тому при реалізації цього права, з урахуванням основних засад судочинства, визначених ч. 3 статті 129 Конституції України, таких як: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов’язковість рішень суду, громадянин України отримує право вимагати від порушника його прав та свобод застосування головного аспекту законності судочинства — верховенства Конституції України та конституційних норм.
Оскільки Конституція України має найвищу силу, а її норми є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України), суди при розгляді конкретних справ повинні застосовувати закони чи інші нормативно-правові акти з урахуванням вимог Конституції і тільки в тій частині, що не суперечить прямим конституційним вимогам.
Так оспорюванні в судовому порядку права та свободи людини розглядаються з моменту їх юридичної визначеності до часу розгляду по суті, з врахуванням усіх змін, які розширюють або наповнюють їх новим змістом. При цьому суд не може допускати звуження або скасування цих прав на підставі пізніше прийнятого закону, або нормативно-правового акту, бо це заборонено прямими нормами статей 6, 8, 22, 58 та 64 Конституції України.
Конституційно в Україні не існує можливості скасування або обмеження прав та свобод людини, визначених остаточним рішенням суду, бо відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, відповідно до ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України обов’язковість виконання судових рішень є передумовою існування України, її державності.
Згідно цих статей Конституції України не існує можливості не виконання любим державним органом судового рішення, яке набрало законної сили.
Судове рішення, яке набрало законної сили, крім обов’язковості та здійсненності, має й інші правові властивості: незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність.
Також необхідно прийняти до уваги, що подальше звернення з адміністративним позовом до порушника конституційного права на судовий захист можливе на підставі Кодексу адміністративного судочинства України, так як Кодекс адміністративного судочинства України (надалі – КАСУ) не передбачає процедури захисту прав і свобод людини в випадку відмови суб’єкта владних повноважень, органу державної влади, виконувати судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді. Стаття 14 КАСУ тільки визначає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України (частина 1 статті 14), постанова та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України (частина 2 статті 14) та невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14), але КАСУ ніяким чином не вирішує питання відновлення порушеного правомірного стану, яке встановлено рішенням адміністративного суду, і не виконується органом державної влади.
В той же час, ч. 2 статті 3 Конституції України визначає, що забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Оскільки означена діяльність визнана обов’язком держави, то суб’єктом, який уповноважений вимагати його виконання, є кожна людина, в відношенні якої порушені права і свободи людини.
Фактично відмова органу державної влади виконувати остаточне рішення адміністративного суду є порушенням не тільки встановлених остаточним рішенням адміністративного суду прав та свобод людини, але й самого права на суд, без якого держава не може бути визнана ні демократичною, ні соціальною, ні правовою.
Одночасно це є порушенням і прав людини на справедливий суд, встановлене статтею 6 Конвенції про права та основоположні свободи людини. Більше того, Європейський суд з прав людини (надалі – ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права для українського судочинства, неодноразово визначав, що не виконання українськими органами державної влади рішень суду позбавляють положення Конвенції про права та основоположні свободи людини будь-якого сенсу.
Так, у справі «Шмалько проти України» Європейський суд наголосив, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов’язків. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, — і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 Конвенції як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов’язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Невиконання судових рішень кваліфікується ЄСПЛ не лише як порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції, але і як порушення інших конвенційних прав. Так, у справі «Войтенко проти України» Суд знайшов порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 та ст. 1 протоколу №1 Конвенції. Він зазначив, що рішення українського суду залишалось невиконаним через відсутність бюджетних коштів та законодавчих заходів. Суд констатував, що неможливість заявника домогтися виконання його рішення протягом чотирьох років, крім порушення ст. 6, становить втручання у його право на мирне володіння майном у сенсі п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Як наслідок, заявникові було присуджено 2 000 євро на відшкодування немайнової шкоди.
Все це надає мені право звернутися до суду не стільки за реалізацією моїх прав та свобод, визнаних порушеними з боку органу державної влади остаточним рішенням адміністративного суду, скільки за захистом мого конституційного, конвенційного права на сам справедливий суд, що можливо тільки в відповідності до ч. 3 статті 8 Конституції України.
Порушення цього конституційного, конвенційного права є недопустимим ні в яких випадках, бо порушник зазіхає на конституційний лад України, само існування держави, тому суду, при вирішенні цього звернення по суті, потрібно визначитися – чи може існувати країна при свідомому не виконанні основоположних принципів Конституції України органами державної влади та скільки часу можливо таке існування до прийняття судом рішення – година, день, тиждень?
Відповідь від ххххххххх року начальника УПФ є недопустимою в любому випадку, так як посягає на конституційний лад України і є сепаратистською, антиконституційною по своїй суті.
На підставі всього вищенаведеного, ч. 3 статті 8 Конституції України,

ПРОШУ  СУД:
1.  Визнати не виконання Управлінням Пенсійного Фонду України хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх остаточних рішень адміністративного суду, яким встановлено моє конституційне право, як громадянина який постраждав під час виконання трудових обов’язків внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону життя і здоров’я, отримувати державну пенсію в розмірі не меншому ніж 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію за шкоду здоров’ю в розмірі 75 % від розміру мінімальної пенсії за віком на місяць, антиконституційним.
2.  Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України хххххххххххххххххххх негайно нараховувати та виплачувати належні мені державну пенсію в розмірі не меншому ніж 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткову пенсію за шкоду здоров’ю в розмірі 75 % від розміру мінімальної пенсії за віком на місяць,  та в подальшому здійснювати нарахування та виплати цих державних пенсій з урахуванням змін до діючого законодавства України, яким ці права будуть збільшені або розширені.
3. Відшкодувати шкоду завдану мені протиправним не виконанням Управлінням Пенсійного фонду України в хххххххххххххххххххххххххххххх вимог статей 22, 58, 64 та 124 Конституції України в відношенні рішень адміністративного суду, якими встановлено гарантований державою розмір належних мені пенсій.
4. Виплатити мені моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень. Розмір моральної шкоди я встановив з врахуванням моїх страждань після винесення рішення суду і фактичною відмовою його виконувати, а також практики Європейського суду з прав людини в аналогічних випадках. Ці страждання складають: неможливість отримати на протязі 4-х років мінімальної справедливої компенсації втрати працездатності під час виконання суспільних обов’язків по ліквідації аварії на ЧАЕС в 1986 році, загальної неможливості заробляти собі на життя і тим самим оплачувати в достатній мірі харчування, лікування, що привело до значного порушення нормальних стосунків в сім’ї, погіршання самопочуття, значним боргам перед рідними та знайомими, які допомагають оплачувати лікування.
5. Прийняти всі можливі міри для негайного розгляду поданого мною звернення до суду за захистом  конституційних прав і свобод людини (відповідно ч. 3 статті 8 Конституції України) по суті, в зв’язку з тяжким станом мого здоров’я, я є інвалідом ЧАЕС 2 групи, та особою суспільною небезпекою не виконання вимог Конституції України.
6. Допустити негайне виконання постанови суду, прийнятої за моїм зверненням до суду за захистом  конституційних прав і свобод людини відповідно ч. 3 статті 8 Конституції України, так як апеляційне або касаційне оскарження рішення суду відповідно до статті 8 Конституції України в випадку відмови органу державної влади виконувати остаточного рішення адміністративного суду після підтвердження судом таких антиконституційних дій не можливо по самій суті Конституції України,  в світлі особливої суспільною небезпеки не виконання вимог Конституції України органом державної влади

Додатки:
копія звернення до суду за захистом для відповідача,
копія відповіді УПФ — 2 екз.;
копія посвідчення ЧАЕС – тільки для суду (для вирішення питання про судовий збір)
копія остаточного рішення адміністративного суду
хххххххххххххх 2016 року
_________________         Ххххххххххх


Комментариев нет:

Отправить комментарий