Отаке ось…

Отаке ось…

На завтра отримав запрошення на Робочу комісію з підготовки та проведення заходів у 2016 році, пов'язаних з 30 – ми роковинами Чорнобильської катастрофи.

З мінсоцполітики надали купу якихось протоколів, рішень, обіцянок – все, як завжди … частиною лохотрон, частиною шахрайство «наперсточників» - скільки не вгадуй, а твоя пенсію все одно між пальцями у КМУ, а в тебе вітер в кармані …

Як би не той факт, що до 26 квітня залишається рівно 90 днів, після чого закінчиться термін, на протязі якого ліквідатори, відповідно до світових норм, можуть щось вимагати від держави за шкоду здоров'ю, втрату працездатності, то ….

Після цього залишеться тільки йти просити милостиню.

90 днів … і все.

Але що робити? Що робити, якщо станом на сьогодення державою не виконуються тисячі рішень судів, які набрали законної сили, які встановлюють розмір державної пенсії за втрату здоров'я, втрату працездатності?

Куди звертатися? Я пройшов десятки судів, але жодне з рішень на мою користь тупо не виконується владою.

Тобто, фактично, третя гілка влади для мене, інших побратимів – ліквідаторів, просто не існує.

Не існує судового захисту для мене, для всіх нас. Яка користь з любого рішення суду, якщо його держава не збирається виконувати?

Яка користь з такої держави?

Якщо у громадянина виник спір з державою, його можливо вирішити тільки в суді. І суд, відповідно до Конституції України, світових норм права, ставить крапку у цьому спорі, виносячи рішення, котре повинно бути обов'язковим для кожного державного органу.

Більше того, за невиплату державної пенсії на протязі більше місяця Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність, як за злочин, який має особливо тяжкі наслідки для громадянина.

Так … але це, напевно, не для мене, не для всіх нас, ліквідаторів. Напевно ми разом зі смертельною дозою радіації здобули ще й етикетку якихось громадян другого гатунку.

Що мені робити, якщо держава надурила мене в квітні 1986 року, пославши без всякого захисту в ядерне пекло, надурила в 1990 році, коли визнала, що не заплатила відповідно існуючих нормативів, надурила в 1991 році, коли прийняла на себе всю відповідальність за втрату мною здоров'я, втрату працездатності від дії радіації, зобов'язалася її компенсувати …

Що робити, якщо рішення суду – це ніщо … не стоїть навіть паперу, на якому надруковане?

Знову звертатися до суду? Щоб отримати ще таке ж рішення?

Що робити жебракові – інваліду ЧАЕС, в якого не вистачає навіть коштів на ліки, який вже давно існує тільки завдяки своїм рідним?

Тому, мої побратими, якщо держава до 25 квітня 2016 року не прийме рішення виконувати рішення судів, які набрали законну силу, я прийду до Президента, як гаранта Конституції, і залишусь, поки або ця держава не виконає рішення суду, або поки просто не помру …

Ось така моя правда, побратими. 

Учасник ліквідації

аварії на Чорнобильській АЕС

(квітень - травень 1986 року) 

Віктор Гайдак

джерело