Байдужість - це найбільший злочин

Буквально через кілька днів влада в черговий раз почне інформаційну кампанію з приводу вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таку ситуацію ми, ліквідатори тієї страшної катастрофи, спостерігаємо щороку, коли таким цинічним способом влада намагається створити враження для громадськості України, що нібито вона про цих людей піклуються і глибоко шанує.

Однак таке вже не є таємницею для наших співгромадян, оскільки вони добре бачать, що можновладці, як вчорашні так і нинішні, абсолютно нічим не відрізняються один від одного. Їхні методи й відношення до своїх співвітчизників давно незмінні та побудовані на загальній зневазі і гнобленні через порушення законодавства, корупцію й обман.

Варто відзначити, що владі у цьому допомагають у тому числі підлабузники та лизоблюди з громадських чорнобильських організацій. Це вони обвішали себе різною біжутерією і тим самим намагаються виділитися серед інших учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та показати свою значущість. Однак їхня місія полягає хіба що у тому, щоб лише "ласувати" виключно об’їдками з панського столу та зраджувати своїх побратимів.

Сьогодні з болем доводиться читати в обґрунтуваннях до заснування медалі, пов'язаних з 30-ю річницею Чорнобильської катастрофи, коли ініціатором виступає, зокрема і громадська організація. Тут, звичайно, виникає низка запитань: А де держава Україна? Чому її державні мужі - президенти й прем'єри, не стали ініціаторами заснування медалі, а за це взялася політик-банкрут? Зрештою, для кого ця медаль? Для принижених ліквідаторів аварії на ЧАЕС?!

Невже хтось думає, що наші люди сліпі та не бачать того, що відбувається. Не бачать того, коли на тлі нескінченної брехні та обману, через мізерні пенсій і засобів до існування, велика кількість учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС всіх категорій не можуть повноцінно харчуватися, купувати ліки, а велика їх кількість так і пішли в небуття, не дочекавшись уваги й поваги з боку держави. То тоді, яка може бути тут повага ...?

Чи не є це прямою відповіддю на питання, що нас, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, вже давно не поважають, як, зрештою, і не поважали, а зараз, дехто ниць, на колінах, цього вимолює. Для кого це і кому це потрібно? Хіба нікому не спадає на думку, що ні одного періоду і при будь-якій владі, ліквідатор завжди був у ролі ходака і жебрака?...

Так склалися обставини, що частина учасників цієї ядерної катастрофи (з-поміж інвалідів) сьогодні отримують достатнє за нашими соціальними стандартами відшкодування за завдані збитки здоров'ю під час ліквідації наслідків аварії, інша ж частина наших побратимів, як було сказано вище, знаходиться в дуже скрутному становищі.

Причин тут можна назвати багато: Це як від недосконалості законодавства, коли учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зрівняли з людьми, які не мають абсолютно нікого відношення до захисту Вітчизни та локалізації невидимого ворога – радіації, так і людей, які, торгуючи своєю совістю і честю, пішли на співпрацю зі злочинними владами, що дало поштовх для руйнування законодавства та призвело врешті-решт до істотного скорочення пенсій та інших виплат учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

На жаль, сьогодні є й інша частина учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які допускаються цькування і провокаційних висловлювань, що нібито у всіх їхніх бідах з пенсійного забезпечення винні прості інваліди-ліквідатори, частина яких отримують великі розміри пенсій (т.зв. "максимальщики"). Однак, такі спроби по формуванню такої громадської думки навряд чи є далекоглядними, якщо їх не назвати шкідливими. Слід лише нагадати, що до питань з оплати праці під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що згодом було закладено в законодавстві з пенсійного забезпечення учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, як і загалом до законотворчості, прості ліквідатори не мають абсолютно ніякого відношення.

Разом з тим необхідно відзначити, що є цілковито несправедливим принцип пенсійного забезпечення, коли нараховані та отримувані пенсії обмеженого кола ліквідаторів різняться у десятки разів. Напевне тут і необхідно називати конкретні прізвища тих, хто доклав і продовжує докладати зусиль, щоб ситуація не змінювалася або набувала абсурдного характеру.

Однак, попри всі ці обставини, це не дає права всім без виключення ліквідаторам терпіти з боку влади своє приниження та планомірне нищення. Зрештою не треба бути байдужим до долі своїх побратимів, адже байдужість - це найбільший злочин. Тому, ліквідаторам необхідно збиратися. Збиратися на якийсь форум, відділивши при цьому зерно від полови, на якому необхідно обговорювати та вирішувати подальші кроки щодо відновлення соціальної справедливості до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

ИСТОЧНИК