. Наразі триває розробка та громадське обговорення
державної програми допомоги ветеранам АТО.
Мабуть, держава знову візьме на себе
якісь нові гарантії та соціальні зобов'язання. А як щодо існуючих? А з цим не
все так добре. До 5 травня цього року я та всі учасники бойових дій отримали
від місцевого управління праці та соціального захисту населення разову грошову
виплату у розмірі 920 грн. Отримали той отримали. Але згодом виявилося, що нас
трохи "прокатили", бо отримати ми мали 5 656 грн. , а не 920 грн. Це
стало відомо після того, як набуло розголосу судове рішення, яке визнало право
військовослужбовця на отримання цієї виплати не в розмірі, встановленому
Кабінетом Міністрів України у 2016 році, тобто 920 грн., а саме в розмірі 5 656
грн. Питання ось в чому. Згідно із вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону №
367-XIV від 25.12.1998 р.
(діюча редакція)учасникам бойових дій повинна щорічно до 05 травня
виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за
віком (мінімальна пенсія за віком - це один прожитковий мінімум в розмірі 1130
грн.*). Таким чином, разова грошова допомога, що виплачується до 5 травня, мала
складати у 2016 році 5 650 грн., а не 920 грн.! Але чиновники вказують на інші
нормативні акти, які дозволяють їм зменшувати розмір цієї виплати до суми, яку
вони вважають потрібною. Щоб зрозуміти логіку того, що відбувається, варто
озирнутися та розібратися з тим, як розвивалися події стосовно цієї виплати.
Коротка хронологія подій 1993 рік Приймається Закон України «Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
1998 рік Стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту» доповнюється частиною такою змісту: «Щорічно до 5 травня
учасникам бойових дій
виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за
віком". 2007 рік Приймається Закон України «Про Державний бюджет України
на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від
28.12.2007 № 107-VI. Цим законом внесено зміни в закон «Про статус ветеранів
війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, частину п'яту статті
дванадцятої цього Закону викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня
учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який
визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень,
встановлених законом «про Державний бюджет України». Тепер пояснюю людською
мовою, що таке оце «в межах бюджетних призначень», це означає - скільки вирішимо
заплатити - стільки і заплатимо! Це перша спроба обмежити права учасників
бойових дій на отримання разової грошової допомоги в розмірі, встановленому ч.
5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту» , тобто, в розмірі п'яті мінімальних пенсій за віком. 2008 рік
Конституційний Суд України визнає неконституційними зміни в Закон «Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які були прийняті Законом
України «Про Державний бюджет на 2008 рік» (Рішення Конституційного Суду
України від 22.05.2008 р. у справі № 10-рп/2008). Суд став на захист
військовослужбовців та визнав, що не Кабінет Міністрів України має визначати
розмір виплати до 5 травня «в межах бюджетних призначень», тобто на свій
розсуд, а виплата повинна здійснюватись згідно закону «Про статус ветеранів
війни, гарантії їх соціального захисту»! Таким чином, на сьогодні залишається
чинною редакція ч. 5 ст. 12 цього Закону, згідно якої сума разової грошової
допомоги до 5 травня дорівнює сумі п'яті мінімальних пенсій за віком. 2012 рік
Конституційний Суд України де - факто контрольований тодішнім Президентом
України В. Януковичем та сумнозвісною Партією регіонів з метою уникнення
державою соціальних зобов'язань перед громадянами приймає рішення від 25 січня
2012 року N 1-11/2012, яким фактично виправдовує урізання виплат по всім
соціальним зобов'язанням держави. В порушення норм Конституції України
Конституційний Суд доходить до таких висновків: "…Передбачені законами
соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може
бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення
шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів
усього суспільства. ... однією з ознак України як соціальної держави є
забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок
коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей
держави." Отже, превалює не виконання соціальних зобов'язань державою
згідно Конституції України та інших законів, а можливість держави їх
виконувати, виходячи із розмірів, що визначені Кабінетом Міністрів, та якій,
таким чином, має право визначати розміри таких виплат! Нонсенс! І це при тому,
що Конституція України прямо забороняє звужувати зміст та обсяг існуючих прав і
свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ст. 22)
та взагалі встановлює пріоритет прав та інтересів людини над правами та
інтересами держави. (ст. 3) Однак, варто зауважити, що чотири судді Конституційного
Суду України при прийнятті такого рішення не погодилися з ним та висловили
власну окрему думку. Так, суддя КСУ Віктор Шишкін, розкритикувавши рішення КСУ,
відмітив: "… такими "новаціями" спотворено концептуальне
спрямування і суть приписів статті 3Конституції України щодо зобов'язань
держави перед людиною як найвищої соціальної цінності, а не навпаки - людини
перед державними органами … Конституційний Суд України фактично вивів статус
Кабінету Міністрів України на рівень законодавчого органу, зобов'язавши суди
загальної юрисдикції при розгляді соціальних справ застосовувати безпосередньо
положення підзаконних актів, не зважаючи на закон." ** 2014 рік На
превеликий жаль , вже нова влада, яка прийшла на хвилі Майдану 2013-2014 рр.,
скористалась практично тими же принципами та інструментами, що і попередня.
Так, 28 грудня 2014 р. Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу
України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII були
внесені зміни до Бюджетного кодексу України, які встановили, що норми і
положення, серед іншого, ст. ст. 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (саме в ст. 12 йдеться про
разову грошову допомогу , що виплачується до 5 травня) застосовуються у порядку
та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Тобто, подібне рішення
вони вже прийняли в 2007 році, Конституційний Суд України визнав його
незаконним і в 14-му році вони роблять теж саме! 2016 рік 05 серпня 2016 року
Городенківський районний суд Івано-Франківської області своїм рішеннямвизнав
бездіяльність місцевого органу соціального захисту населення протиправною та
зобов'язав здійснити перерахунок разової грошової допомоги, виплативши учаснику
бойових дій недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня
за 2016 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком (5 650 грн.) в розмірі
4 730 грн. Також існує ряд аналогічних судових рішень з цього приводу.
Верховній Суд України У постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14
-а Верховний Суд України вказав на наступне: «…. Керуючись принципом законності
та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС загальних засад
пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової
грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не
постанову № 102, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
За таких обставин колегія
суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла
висновку, що правовідносини щодо виплати разової грошової допомоги учасникам
бойових дій у 2014 році були врегульовані Законом № 3551-XII, частина п'ята
статті 12 якого передбачає виплату цієї допомоги у розмірі п'яти мінімальних
пенсій за віком.». Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що намагаючись уникнути
виконання соціальних зобов'язань, держава маніпулює законодавством, приймаючи
нові закони та підзаконні нормативно - правові акти, що суперечать Конституції
України та створюють певні правові колізії. Однак, поряд із такою невтішною
ситуацією, що склалася навколо соціальних зобов'язань держави перед ветеранами
війни , варто наголосити на наступному: По - перше, згідно ст. 22 Конституції
України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не
допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином,
положення Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня
2014 року звузили існуюче (реальне) право учасника бойових дій на отримання
разової матеріальної допомоги, що виплачується щорічно до 5 травня, яке було
встановлене ЗакономУкраїни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту», котрий на той час вже набрав законної сили. По - друге, в ст. 2
Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
міститься заборона щодо обмеження прав і пільг ветеранів війни, до яких
відносяться і учасники бойових дій, - "Нормативні акти органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги
ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними". Замисліться,
законодавець, окрім конституційних норм, заклавши таку правову норму в
спеціальний нормативний акт, що стосується безпосередньо прав учасників бойових
дій, захистив тим самим їх права наперед, зокрема, шляхом прямої заборони
обмеження їх прав, у нашому випадку право учасника бойових дій на отримання
разової грошової допомоги, що виплачується щорічно до 5 травня, у їх
законодавчо встановленому первісному розмірі, тобто у розмірі п'яти мінімальних
пенсій за віком. Отже, беручи до уваги все вищенаведене, постає питання - що
робити Захисникам України, які виявилися обдуреними власною країною? Чи варто
йти до суду та відстоювати належні виплати? Які судові перспективи? Скоріш за
все, суд може стати на бік позивача, але рішення суду не буде виконано у
зв'язку із відсутністю коштів , що були закладені в бюджет на ці цілі. Поряд з
цим, будучи відвертим, варто відмітити, що незважаючи на наведену вище судову
практику на користь учасника бойових дій, в цілому судова практика у цій
категорії справ дуже суперечлива та нестабільна, отже, важко робити прогноз на
однозначну перемогу у суді. Скоріш за все залишатиметеся шлях відстоювання
своїх прав через Європейський суд з прав людини і то це також не стовідсоткова
гарантія вашої перемоги. Отже, знов задаємо собі питання - чи варто проходити
такий важкий та довгий шлях, не маючи гарантій на успіх? Кожен має вирішити це
для себе. Моя особиста думка, що варто. Якщо ми хочемо жити в правовій державі,
ми маємо боротися за це. Більшість політиків є лукавими маніпуляторами.
Покладаючи на державу соціальні зобов'язання та надаючи безліч популістських
обіцянок, згодом вони приймають закони, які надають державі можливості уникнути
виконання соціальних обов'язків та гарантій, отже, інакше як паплюженням закону
та брудними маніпуляціями це не назвеш. Отже, закликаю організації, що
опікуються забезпеченням прав та інтересів ветеранів АТО та які об'єднують
військовослужбовців та резервістів, самих військовослужбовців, правників та
небайдужих політиків об'єднати зусилля у вирішенні цієї проблеми.
* Відповідно до ч. 1 ст. 28
Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового
мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно
до абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»
прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі осіб, які
втратили працездатність, з 1 травня 2016 року становив 1130 гривень. ** Інший
суддя КСУ Лилак Д.Д. також виклав окрему думку з цього приводу, зазначивши
наступне: «…Слід звернути особливу увагу, що конституційне право на соціальний
захист відповідно до статті 64 Основного Закону України може бути обмежене
тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану (пункт 31 частини першої
статті 85, пункт 19 частини першої статті 92, пункти 20, 21 частини першої
статті 106 Конституції України) і обов'язково із зазначенням строку дії
обмежень. Таким чином, обмеження права на соціальний захист з таких підстав як
неможливість його фінансового забезпечення і необхідність запобігання чи
усунення реальних загроз економічній безпеці України не є "конституційно
допустимим". Окрема думка судді Стецюка П. Б.: « …. Так, викликає
серйозний сумнів висновок про те, що однією з ознак України власне як
"соціальної держави" є "забезпечення загальносуспільних потреб у
сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи
з фінансових можливостей держави..." (виділення моє - П. С.) (пункт 1
резолютивної частини Рішення). Очевидно, можна погодитись з тезою, що на
виконання сучасною демократичною державою своїх соціальних зобов'язань перед
громадянами має / чи може мати певний вплив стан її "фінансових
можливостей", зокрема наповненість державного бюджету і т. д. Однак ця
обставина не може належати до категорії так званих "ознак держави" як
соціальної, оскільки вона жодним чином не характеризує природи національної
конституційно-правової доктрини соціальної держави як такої, а радше свідчить
про економічний стан речей в державі на конкретному етапі її розвитку.
Системний аналіз норм Основного Закону України, які розкривають сутність
конституційного положення "Україна - соціальна держава" (стаття 1),
свідчить про те, що цю конституційну характеристику сучасної Української
держави конституцієдавець жодним чином не пов'язує із тезою про стан її
"фінансових можливостей". Окрема думка судді Маркуш М. А.: «…
Конституція України, теорія держави і права не визначають такої ознаки
соціальної держави, як забезпечення необхідних загальносуспільних потреб у
сфері соціального захистувиходячи з фінансових можливостей держави. Дії держави
у сфері соціального захисту є її функціями, а не ознаками. …За змістом
витлумачених статей Конституції України жодна з них не містить положення про
те, що обов'язок держави у сфері соціального захисту має визначатися
фінансовими можливостями держави. Вказаним тлумаченням Конституційним Судом
України створено нову норму, якою пріоритетом у соціальній сфері встановлено не
виконання обов'язків держави перед громадянином, а її фінансові можливості.
Така правова позиція Конституційного Суду України суперечить раніше викладеним
ним правовим позиціям, якими пріоритетом визнавалися не фінансові можливості
держави, а її обов'язок забезпечувати конституційні права та гарантії
громадян».
Комментариев нет:
Отправить комментарий